Хвороби Котів Та Їх Лікування

ЯК ВІДРІЗНИТИ Хворих тварин ВІД ЗДОРОВОГО

Людина, який відчув нездужання або біль у якоїсь частини тіла (перші симптоми можливої хвороби), поспішає до лікаря зі скаргою на свій стан. Навіть короткі анамнестичні дані допомагають медичному працівникові поставити діагноз і призначити відповідне лікування.

Ветеринарні фахівці мають справу з безсловесними чотириногими пацієнтами різних видів. Хворі тварини не можуть поскаржитися на недугу і своєму другові — людині. Однак у допомоги вони потребують і отримують її у ветеринарних установах.

Ветеринарному фахівцю треба багато знати і вміти для того, щоб діагностувати і лікувати чотириногих друзів людини — собак та котів, які, мабуть, хворіють частіше, ніж інші домашні тварини. Значну допомогу в цій благородній справі надають власники кімнатних собак і кішок, ділячись з ветеринарним фахівцем результатами спостережень за своїм вихованцем.

Власники собак та котів повинні також вміти надати цим тваринам першу, так звану долікарську, допомога, знати, в яких випадках слід ізолювати хворих тварин від інших йому подібних, а можливо, і від людей. Конкретно про це буде сказано в спеціальних розділах цієї книги при характеристиці різних захворювань.

Здорове тварина рухливе, веселе. У нього хороший апетит, рівне дихання, волога і холодна мочка носа (носове дзеркало), у нього регулярно відбуваються акти дефекації і сечовипускання.

Важливим показником здоров’я тварин є нормальна температура тіла. У здорових собак вона коливається в межах 37,5-39 С, пульс у собак — 70-120, у кішок 110-130 ударів за хвилину, дихання у собак — 10-30, у кішок — 10-25 дихальних рухів за хвилину.

Температуру тіла тварин вимірюють ветеринарним або медичним термометром, вводячи його в пряму кишку після попереднього струшування і змащування вазеліновою маслом.

Пульс підраховують на внутрішній стороні стегна, приклавши пальці руки до стегнової артерії.

Частоту дихання визначають за рухом грудної клітки і живота або крил носа тварини.

Хворі собаки та коти стають млявими, байдужими, малорухомими, не відгукуються на кличку, вважають за краще лежати, забивши в кути приміщень, піднімаються з місця неохоче, іноді стогнуть, скавучав. Мочка носа у них суха, нерідко гаряча, очі сльозавими, апетит знижений або відсутній, шерсть тьмяний, може бути кашель, задишка, пронос або запор, блювання, а також підвищена спрага.

При ряді захворювань (чума, піроплазмоз собак та ін) спостерігається підвищення температури на 1-2 C, прискорені пульс та дихання.

Залежно від характеру захворювання відзначаються значні коливання зазначених вище симптомів.

Стан здоров’я тварин визначають по загальному увазі їх, а також за результатами огляду вух, очей, вовняного покриву з урахуванням інших показників (у спокої і при русі).

Для уточнення діагнозу важливу роль відіграють лабораторні дослідження (гельмінтологіческіе, бактеріологічні та ін).

Лікують хворих собак та котів тільки ветеринарні фахівці в лікувальних закладах або в домашніх умовах (при виклик ветеринарного лікаря додому до власника хворого тварини). Вони рекомендують кормовий раціон і режим утримання хворих.

СПОСОБИ ФІКСАЦІЇ СОБАК І КОШЕК

Фіксація тварин — зміцнення всього тіла тварини або окремих частин його в певному положенні для забезпечення безпеки людини при обстеженні і надання ветеринарної допомоги тваринам, а також при догляді за ними.

Собак і кішок, що підлягають лікуванню, утримує власник або особи з обслуговуючого персоналу (при груповому утриманні собак в розпліднику або в віварії).

Для фіксації щелеп собаки на її голову треба надіти намордник або зв’язати щелепи бинтом, імпровізують намордник (рис. 20).

Перед наданням лікувальної допомоги кішці її загортають у щільну матерію або в шкіряний мішок, залишаючи вільною тільки голову. Дуже неспокійним кішкам доцільно зав’язувати щелепи бинтом так само, як і собакам.

Під час хірургічних операцій та інших складних маніпуляцій собак і кішок фіксують на спеціальному столику для дрібних тварин.

В окремих випадках для знерухомлення дуже злих собак при проведенні складних лікувальних процедур застосовують фармакологічні засоби (міорелаксанти). Застосовувати різні способи фіксації тварин слід так, щоб вони не викликали в них небажаних наслідків.

ХВОРОБИ, яким людина може заразитися ВІД СОБАК І КОШЕК

Інфекційні та інвазійні хвороби тварин, збудники яких здатні паразитувати в людини, називаються антропозоонозів. До цієї групи входить значна кількість захворювань, при яких людина заражається від собак і кішок, особливо бродячих та безпритульних.

З інфекційних антропозоонозів особливо велику небезпеку для людини представляє сказ, при якому збудник передається через слину під час укусів хворими собаками і кішками.

При деяких інвазійних хворобах з групи антропозоонозів людина може заразитися безпосередньо від собак і кішок. До таких захворювань відносяться гельмінтози (ехінококоз, альвеококкоз), арахнози (саркоптоз, або зудневая короста), протозоози (токсоплазмоз).

Паразити або їх зародки (яйця гельмінтів) потрапляють в організм людини від собак і кішок через рот (яйця ехінококки і альвеококка), шкіру (зудневой кліщ) та кількома шляхами (токсоплазма). Це все випадки прямого попадання паразитів.

Особливістю іншої групи антропозоонозів паразитарної етіології (опісторхоз, діпілідіоз, діфіллоботріоз, трихінельоз) є те, що людина не заражається ними безпосередньо від собак і кішок, однак ці тварини відіграють істотну роль у поширенні даних хвороб і збереження інвазійних початку в природі.

Дотримання правил особистої гігієни І ПРОФІЛАКТИКИ

Собаки та коти, хворі антропозоонозів в вираженою або прихованій формі, — потенційні джерела зараження людини цими небезпечними захворюваннями при недотриманні правил особистої гігієни та профілактики.

Як приклад можна навести такий випадок. У незнайомої людини була придбана «здорова на вигляд» собака породи боксерів. Протягом року вона не піддавалася обстеження у ветеринарній лікарні. У родині народилася дитина з ознаками потворності, викликаного токсоплазмозом. Джерелом заносу інвазії в організм вагітної матері послужила куплена собака (у неї був виявлений токсоплазмоз). У цьому сумному випадку собака з доброго друга перетворилася на злого ворога .

Щоб подібні випадки не повторювалися, обслуговуючому персоналу тварин і власникам собак і кішок треба суворо дотримуватися ветеринарно-санітарні правила особистої гігієни та профілактики при догляді за тваринами.

Так, категорично забороняється гладити, пестити, брати на руки, приносити та залишати в квартирі бездомних цуценят, кошенят, а також дорослих бродячих собак і кішок. Вони можуть бути заражені небезпечними хворобами. Особливо небезпечні тварини для дітей, які більш чутливі до зараження антропозоонозів.

Особи, що обслуговують службових собак на заняттях, під час чищення тварин і прибирання приміщень, де вони містяться, зобов’язані бути в комбінезонах або спеціальних фартухах і періодично прати і знезаражувати їх.

Негігієнічно допускати домашніх тварин на диван, ліжко, в крісло, на кухні, а також обіймати і цілувати їх.

Слід пам’ятати, що зміст більше однієї собаки або кішки погіршує санітарний стан квартири.

Кожна людина після звернення з собакою чи кішкою повинен вимити руки з милом.

Для того, щоб собаки й кішки не заражали людини, необхідно періодично доставляти їх до місцевих ветеринарні лікарні для огляду, діагностичних обстежень і лікувально-профілактичних обробок (щеплень, дегельмінтизації та ін.)

ДОМАШНЯ ВЕТЕРИНАРНА АПТЕЧКА

Домашня ветеринарна аптечка призначена для зберігання невеликої кількості ходових інструментів, перев’язувальних засобів і медикаментів, за допомогою яких у домашніх умовах можна виміряти температуру тіла собаки й кішки, зафіксувати паща агресивного тварини, надати першу (долікарську) допомогу хворої кішку або собаку. Вона являє собою невеликий ящик (25 х 10 х 15 см) з фанери або пластику з кришкою на лицьовій стороні, розділений всередині на декілька відділень; на передній стінці наклеєний синій хрест (символ ветеринарної медицини).

Зміцнюють аптечку на стінці поблизу постійного місця утримання собаки або кішки і замикають на маленький замок.

Оптимальний набір предметів, рекомендованих для зберігання в домашній аптечці ветеринарної, такий:

1. Термометр ветеринарний або медичний 1 шт.

2. Пінцет анатомічний 1 шт.

4. Спринцівка 1 шт.

5. Піпетки очні 2 шт.

6. Джгут гумовий 2 шт.

7. Бинти марлеві 2 шт.

8. Вата гігроскопічна 100 г

10. 5%-ний спиртовий розчин йоду 20 мл

11. Діамантовий зелений (зеленка) 20 мл

12. Очні краплі 10 мл

13. Калію перманганат 10 г

14. Кетамін 100 мл

15. Стрептоцид в таблетках 20 г

16. Пиперазин в таблетках 20 г

17. Левамізол 2 табл.

Власники собак та котів повинні пройти інструктаж у ветеринарному установі про правила користування інструментами і препаратами, що містяться в аптечці.

Не зайвим буде також нагадати власникам собак і кішок про те, що всі наявні у квартирі ліки та інші хімічні речовини слід зберігати так, щоб тварини не мали до них доступу. На жаль, випадків отруєння собак і кішок недбало зберігаються хімічними речовинами у ветеринарній практиці зареєстровано чимало.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Собаки та коти, подібно до інших видів тварин, також схильні до інфекційних хвороб, які викликаються мікроорганізмами рослинного походження. У більшості випадків такі хвороби передаються від однієї тварини до іншого, тому в практиці їх нерідко називають ще заразними хворобами.

Необхідно відзначити, що собаки й кішки стійкіші, ніж інші види тварин, до багатьох збудників інфекційних хвороб, що обумовлено їх біологічними особливостями, виробленими в процесі еволюції у зв’язку з характером харчування та проживання. Однак утримання в неволі (в розплідниках, віваріях, в кімнатних умовах) собак та котів, особливо при порушенні зоогігіеніческіх вимог, сприяє зниження природної стійкості організму до інфекційних захворювань. Найбільш несприятливо діють на тварин такі фактори, як застуда, перегрівання, перевтома, годування недоброякісним кормом і т. п.

Інфекційна хвороба є результатом впровадження в організм тварини хвороботворного (патогенного) мікроба і його подальшого розмноження і поширення в організмі. При цьому патогенні мікроби викликають порушення функцій певних клітин, тканин і органів, а нерідко і зумовлюють їх морфологічні ушкодження, що призводить до клінічного прояву захворювання. У той же час в організмі відбувається мобілізація і посилення захисних механізмів проти збудника, спрямованих на обмеження його поширення, знешкодження токсичних продуктів, на знищення або видалення мікробів з організму. Це в кінцевому рахунку забезпечує одужання хворої тварини. Якщо ж захисні сили організму виявляться недостатніми для боротьби зі збудником захворювання, то воно посилюється, організм слабшає і, внаслідок порушення життєво важливих функцій, гине.

Для інфекційних хвороб характерна наявність прихованого, або інкубаційного, періоду, який тягнеться від моменту потрапляння збудника в організм тварини до появи перших клінічних ознак захворювання. Найчастіше він триває декілька днів, іноді менше доби або розтягується на кілька місяців. Нерідко, не дивлячись на потрапляння патогенного мікроба на шкіру, слизові оболонки і навіть всередину організму, клінічні видимі ознаки захворювання не розвиваються, тварина залишається здоровим або у нього виникає прихована, латентна інфекція, про наявність якої може судити тільки ветеринарний спеціаліст на підставі спеціальних досліджень. Треба також мати на увазі, що видужали після інфекційної хвороби тварина не завжди повністю звільняється від її збудника і на якийсь час залишається мікробоносітелем, представляючи також і в цей період небезпеку для інших сприйнятливих тварин.

Коротка характеристика збудників.

Інфекційні хвороби у собак і кішок можуть бути викликані різними мікроорганізмами: бактеріями (в широкому сенсі цього слова), до яких відносяться паличкоподібні бактерії і бацили (останні утворюють особливо стійкі форми — спори), кулясті коками і різними звитими формами, мікроскопічними грибами, вірусами, рикетсіями, мікоплазмами та ін Вони розрізняються за своїми біологічними властивостями та розмірами. Наприклад, віруси настільки дрібні, що здатні проходити через особливі бактеріальні фільтри і їх можна бачити тільки під електронним мікроскопом. Бактерії, гриби і мікоплазми в лабораторних умовах можна вирощувати на більш-менш складних поживних середовищах, а віруси і рикетсії розвиваються тільки усередині живих клітин (в курячих ембріонів або в спеціальних клітинних культурах).

Загальним для збудників інфекційних хвороб є те, що всі вони (за рідкісними винятками) здатні проникати в організм тварини, розмножуватися в ньому і своїми продуктами життєдіяльності та розпаду викликати ті чи інші хворобливі явища.

Хвороботворні мікроби можуть потрапляти в організм собак і кішок різними шляхами: через пошкоджені зовнішні покриви — шкіру та слизові оболонки, причому такі пошкодження можуть бути досить незначними, зовні непомітними; через травний тракт — з кормом, питвом, при облизування інших тварин і різних предметів; Хвора тварина, або мікробоносітель, є основним джерелом збудників інфекційних хвороб і виділяє їх також різними шляхами: з калом і сечею, зі слиною, із закінченням з носової порожнини та очей, з шкірними лусочками і корочками, з вмістом гнійників і т. д. Виділені мікроби, як правило, у зовнішньому середовищі не розмножуються, а можуть тільки зберігатися, іноді досить тривалий час (наприклад, спори бацил — десятки років), залишаючись небезпечними для сприйнятливих тварин.

Шляхи розповсюдження інфекційних хвороб.

Найбільш небезпечним шляхом поширення інфекційних хвороб є прямий, безпосередній контакт чутливого тварини з хворим або прихованим мікробоносітелем (при обнюхування, укусах, подряпинах та ін.) Передача заразного початку відбувається не тільки від собаки до собаки або від кішки до кішці, вони можуть заражатися і від інших видів домашніх тварин і людини, а також самі заражати інших тварин і людини. Хвороби, спільні для людини і тварин, називаються зооантропонозамі, або антропозоонозів (сказ, лептоспіроз, стригучий лишай та ін.)

Нерідко інфекційні хвороби передаються через повітря при спільному утриманні здорових тварин із хворими і через різні чинники передачі: приміщення, клітки, предмети догляду, посуд, підстилку, корм і воду, забруднені виділеннями хворих тварин або мікробоносітелей. Іноді собакам і котам згодовують м’ясні продукти або молоко, отримані від інфекційно хворих тварин або прихованих носіїв інфекції, що представляє особливу небезпеку (хвороба Ауєскі, туберкульоз та ін.)

Велику роль у поширенні інфекційних хвороб грають живі переносники: гризуни (миші, щури та інші), комахи, кліщі та ін Власники собак і кішок, обслуговуючий персонал також можуть механічно переносити збудників інфекцій.

Поширенню хвороб сприяють скупчено утримання тварин (в розплідниках, наприклад), безконтрольне відвідування собаками місць вигулу, а також недотримання власниками зоогігіеніческіх і ветеринарних вимог.

Щоб зменшити можливість розповсюдження заразних хвороб собак і кішок, хворих та підозрілих на захворювання тварин необхідно своєчасно ізолювати, а про захворювання повідомити ветеринарних фахівців.

Особливості діагностики інфекційних хвороб.

Вчасно поставлений діагноз — запорука успішної боротьби із захворюванням.

Клінічно виражені інфекційні хвороби зазвичай супроводжуються низкою характерних ознак. ?? дин з них — підвищення температури тіла. Її потрібно вимірювати систематично, як тільки виявлені будь-які відхилення в поведінці тварини. У хворих собак і кішок зазначається загальна млявість, відмова від корму або вередливість в їжі, порушення шлунково-кишкових відправлень (блювота, пронос), почастішання дихання і серцебиття (пульсу). Носовий дзеркальце часто буває сухе, гаряче, погляд тьмяний, невеселий, шерсть — матовий, кострубатий, забруднений. На шкірі можуть з’являтися облисілі плями, висипання, струпи і скоринки. Видимі слизові оболонки стають або дуже почервонілими, або блідими, жовтяничним, з ніздрів і очей посилено виділяється запальний ексудат. Іноді з’являються ознаки ураження нервової системи: незвичайне збудження, свербіж, парези і паралічі і т. п.

Крім клінічних ознак, враховуються епізоотологічне дані (час і місце появи захворювання, характер перебігу і розповсюдження та ін.) Якщо собака або кішка загинула (або приспана), ветеринарний спеціаліст виробляє розтин її і враховує паталогоанатомічне зміни. При необхідності додатково проводять спеціальні лабораторні дослідження (виділення збудника хвороби, виявлення антитіл в крові, зараження піддослідних тварин тощо) або алергічні проби (наприклад, введення туберкуліну внутрішньошкірно і т. п.).

Біопрепарати і дезінсектанти.

У тварини, який перехворів на інфекційну хворобу, виробляється певний ступінь несприйнятливості, або імунітету, до повторного захворювання. Він обумовлений зусиллям захисних сил організму проти збудника захворювання, що проявляється в накопиченні в крові та інших біологічних рідинах організму специфічних антитіл, у посиленні активності фагоцитів — особливих клітин, що поглинають і знищують мікробів, і т. д. Стан імунітету можна викликати і штучно, вводячи в організм тварини збудник захворювання з ослабленою вірулентністю або вбитого теплом, формаліном і т. п.

Такі біопрепарати із збудників хвороб називаються вакцинами і широко застосовуються для запобігання тварин від захворювань. Собак вакцинують проти сказу, чуми, хвороби Ауєскі та ін Кішок щеплять проти сказу. Можливе застосування вакцини проти однієї хвороби або проти двох-трьох відразу, наприклад, полівакціна проти чуми, лептоспірозу та інфекційного гепатиту собак.

Після вакцинації імунітет розвивається через 10-14 днів і може зберігатися кілька місяців. Для швидкого створення імунітету і для лікування вже виник захворювання застосовують специфічні сироватки або глобуліни, які отримують від гіперіммунізірованних або перехворіли на тварин (реконвалесцентів). Після введення сироватки імунітет настає відразу ж, але триває не більше двох-трьох тижнів.

Слід мати на увазі, що новонароджені цуценята та кошенята одержують захисні речовини від своїх матерів, головним чином з молозивом.

Оскільки хворі тварини та мікробоносітелі більш-менш постійно виділяють мікробів у навколишнє середовище, одним з найважливіших заходів у боротьбі з інфекційними хворобами є дезінфекція. Профілактичну дезінфекцію проводять періодично до появи захворювань в приміщеннях, де утримують тварин, на вигульних двориках і т.п. При виявленні захворювання систематично роблять поточну дезінфекцію, а після ліквідації захворювання перед зняттям ветеринарних обмежень проводять заключну дезінфекцію.

Дезінфікують не тільки приміщення, але і всі предмети, з якими стикалася собака або кішка.

Засоби дезінфекції бувають фізичні (сонячне світло, особливо прямі промені, полум’я паяльної лампи, ультрафіолетові промені бактерицидної лампи, окріп або гарячий пар) та хімічні. До останніх відносяться: 2-3%-ний розчин їдкого натру, 2-3%-ний формалін, 20%-ва суспензія хлорного вапна, 2%-ний хлорамін, 3%-вий лізол, гашене вапно у вигляді вапняного молока. Дезінфектанти слід застосовувати гарячими (до 60-80 С). Вибір дезінфектанта залежить від збудника захворювання та умов проведення дезінфекції.

Профілактика інфекційних хвороб.

Для профілактики необхідно дотримуватися зоогігіеніческіе і ветеринарні вимоги щодо утримання та годівлі собак і кішок. Корми повинні бути повноцінними та різноманітними з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Не слід давати зіпсовані корму або отримані від хворих тварин і мікробоносітелей в незнешкодженою вигляді.

Не допускати контакту собак та котів з іншими тваринами, особливо з хворими або бездоглядними, бродячими, які нерідко можуть бути носіями збудників різних хвороб. При поповненні груп тварин (у розсадниках, віваріях) новоприбулих собак або кішок витримують в профілактичному карантині 30 днів, піддаючи систематичним оглядам, а в деяких випадках і спеціальними дослідженнями. Тварин, що виявляють ознаки захворювання, негайно ізолюють і показують ветлікар.

Перші шість місяців найбільш важкий період у вихованні щеняти. В цей час з метою профілактики заразних хвороб не допускати контакту з іншими собаками, особливо бродячими. Необхідно зробити щеплення проти чуми, сказу, парвовирусного ентериту, лептоспірозу, вірусного гепатиту, стригучого лишаю. Черговість та строки щеплень власник погоджує з ветеринарним лікарем.

Найбільш поширена, дуже контагіозна вірусна хвороба собак. Протікає з явищами лихоманки, катарального запалення слизових оболонок, іноді з ураженням центральної нервової системи або з шкірної висипом (висип).

Збудник чуми собак — поліморфний вірус розмірами від 90 до 550 нм [нм — нанометр, одиниця виміру (довжини), що дорівнює 10 (-6) міліметра]. Відноситься до параміксовірусів і має спорідненість з вірусом кору людини. Уперше його відкрив французький дослідник Карре в 1905 р. У різних країнах і місцевостях при чумі собак виділяється вірус Карре одного типу, але по вірулентності (ступеня хвороботворності) він може відрізнятися.

Вірус володіє значною стійкістю до фізичних і хімічних впливів, хоча досить швидко гине при температурі 60 C (за 30 хв). У виділеннях хворих собак, особливо при низьких температурах, в затемнених приміщеннях може зберігатися до 2 місяців.

Чума — повсюдно поширена хвороба собак та інших м’ясоїдних. Кішки експериментально заражаються вірусом чуми, але практично не хворіють цією хворобою. Назва «чума кішок», яке зустрічається в деяких книгах, позначає інше захворювання — гастроентерит кішок або панлейкопенію.

До чумі сприйнятливі собаки різного віку, але частіше захворюють молоді у віці 3-12 місяців, захворювання у них протікає важче і часто закінчується загибеллю тварини. Цуценята підсисний період захворюють рідко, і хвороба у них протікає легше, оскільки вони отримують захисні антитіла від матерів (особливо перехворіли свого часу чуму або вакцинованих). Собаки деяких порід (вівчарки, пуделі, сетер) більш сприйнятливі до чуми.

Несприятливі умови утримання та годування собак, наявність паразитів, зніженість тварин підсилюють сприйнятливість їх до чуми.

Основне джерело вірусу чуми — хворі собаки стадії захворювання. Захворювання передається при прямому контакті і через різні предмети, забруднені виділеннями хворих. Вірус потрапляє через травний канал і дихальні шляхи, зрідка — через статеві органи. Хворі собаки виділяють збудника з сечею, фекаліями і іншими екскрементами і секретами. Важливе значення в перенесенні збудника чуми собак має людина, менше — гризуни, кішки, комахи. У розплідники та інші господарства чума в основному заноситься собаками-вірусоносіями.

Необхідно мати на увазі, що собаки, які заразилися на чуму, але знаходяться в інкубаційному періоді і ще не виявили ознак хвороби, можуть виділяти вірус з організму і становлять небезпеку для інших тварин.

Інкубаційний період найчастіше триває від 2 до 7 днів. У залежності від віку собаки, стану організму, вірулентності збудника та ряду інших умов захворювання може протікати надгостре, гостро, підгостро і хронічно з розвитком різноманітних ознак. Прийнято розрізняти катаральну, кишкову, респіраторну (грудну), екзантематозную (висипную), нервову і змішану форми чуми у собак.

Починається захворювання зазвичай гарячкою (температура тіла 40-42 C). Носовий дзеркальце сухе, іноді тріскається і покривається корками. Тварини стають вибагливими, малорухомими, шукають затишні місця, тремтять. Апетит погіршується, нерідко буває блювання. Шерсть тьмяний, кострубатий. Досить швидко розвивається катаральне запалення слизових оболонок дихальних шляхів і очей. З ніздрів рясно виділяється серозний, потім слизисто-гнійний ексудат, собаки чхають, пирхають, труть ніс, дихання прискорене, сопучи. Що випливає з очей ексудат також набуває гнійний характер, підсихає у вигляді дипломів, склеює повіки. З’являється кашель, можуть бути пневмонія і плеврит (як результат дії різної вторинної мікрофлори на ослаблений організм вірусом собаки).

Якщо уражується травний канал, відзначаються спрага при відсутності апетиту, блювота, пронос з домішками слизу, крові, з неперетравлені частками корму. Собаки худнуть, щенки помітно відстають у рості і розвитку.

При ураженні шкіри з’являються на животі та інших безшерстих місцях невеликі червоні плями, які поступово перетворюються у вузлики, а потім у пляшечки з жовтувато-зеленим гноєм. Бульбашки лопаються, і гній підсихає у вигляді темно-бурих корок. У найбільш типових випадках захворювання триває 1-3 тижні і звичайно закінчується одужанням. Іноді бувають рецидиви або різні ускладнення. У рідкісних випадках чума протікає легко, з маловираженим ознаками.

При нервовій формі чуми відзначаються занепокоєння і збудженість собаки, судомні скорочення мускулатури, змушені руху з порушенням координації, епілептичні напади, розвиваються парези і паралічі. Видужання при цій формі буває рідко.

Чим довше собака хворіла на чуму, тим частіше у неї відзначаються залишкові явища: апетит мінливий, поновлюється пронос або кашель, залишаються судомні посмикування деяких м’язів, порушення слуху, зору або нюху.

У собак зрідка зустрічається своєрідна «хвороба твердої ноги», яка характеризується сильним потовщенням і затвердіння верхнього епітеліального шару пальцевих м’якушкою — подушечок. З часом такі епітеліальні розрощення розм’якшуються і відриваються у вигляді щитків. Зміни шкіри можуть супроводжуватися і загальними чумоподобнимі ознаками, зокрема ураженням центральної нервової системи. Багато дослідників вважають, що «хвороба твердої ноги» являє собою не самостійне захворювання, а особливу форму чуми.

Чуму собак діагностують на підставі клінічних ознак, епізоотологічних даних, а в деяких випадках враховують патологоанатомічні зміни або проводять лабораторні дослідження.

Ізоляція хворих, створення поліпшених умов утримання і годівлі собаки, можливо раннє звернення до ветеринарно-лікувальний заклад.

Пропонуються різноманітні засоби, але вони недостатньо ефективні. У перші дні захворювання застосовують підшкірне введення нормальної кінської сироватки (3-5 мл на 1 кг маси собаки), гіперімунна сироватки, корьевого імуноглобуліну або сироватки собак-реконвалесцентів, ультрафіолетове опромінення крові.

Для попередження ускладнень від вторинної бактеріальної мікрофлори дають антибіотики і сульфаніламідні препарати: бензилпеніцилін до 10 000 ОД на 1 кг маси собаки підшкірно або внутрішньом’язово 3-4 рази на день; екмоновоціллін 10-15 тис. ОД на 1 кг маси внутрішньом’язово один раз на добу; стрептоміцину сульфат 10-20 тис. ОД на 1 кг живої маси внутрішньом’язово 2-3 рази на добу; сульфадимезин 20-100 мг на 1 кг маси і інші сульфаніламіди 30-50 мг на 1 кг маси 3 рази на день. При кишкової форми чуми — левоміцетин 0,01-0,02 г на 1 кг маси, бісептол.

Залежно від вираженості ознак захворювання застосовують симптоматичні засоби: при сильній лихоманці — жарознижуючі (ацітілсаліціловая кислота 0,2-0,5 г на прийом); при порушенні серцевої діяльності — кардіазол 5-10 крапель 3 рази на день, кофеїн 0,2 — 0,4 г підшкірно (в розчині), 20%-ве камфорне масло 0,5-1,5 мл підшкірно: при проносах — танальбін 0,3-2,0 г всередину або відвар дубової кори 1:10 по 10-50 мл; при запорах — касторову олія 15-20 мл всередину і ін

При кон’юнктивіті очі промивати 2-3 рази на день ромашковим або звичайним чаєм, 1-2%-ним розчином борної кислоти, а при кератиті застосовується пеніциліновий очна мазь. Якщо чума проявляється екзантеми, мокнучі місця на шкірі присипають висушують порошками (вісмут або окис цинку з тальком).

При нервовому збудженні дають люмінал 0,05 до 0,3 г всередину (в залежності від маси собаки), а при сильно виражених судомах — і підшкірно; розчин бромистого калію (3:250) по чайній ложці 4-5 разів на добу. При паралічі м’язів — масаж, втирання спирту, фізіотерапія (електролікування), введення стрихніну 0,001 г підшкірно.

Слизові супи з дрібними шматочками м’яса, м’ясний бульйон з додаванням яєчного жовтка, рисова молочна каша. Виключити сире молоко і воду, давати міцний чай, невеликі дози червоного вина.

Необхідно також ретельно і регулярно провітрювати приміщення, а в гарну теплу погоду прогулювати собак в ізольованому дворику.

Під час захворювання проводять поточну дезінфекцію, а після його ліквідації — заключну. Для дезінфекції застосовують 2%-ний розчин їдкого натру, освітлений розчин хлорного вапна з 2% активного хлору, 3%-у емульсію лізолу та ін В умовах квартири можна використовувати для дезінфекції 2%-ний розчин хлораміну.

Правильно утримувати й годувати собак.

Якщо новоприбулі собаки надходять в господарство (розплідники та ін), їх витримують в профілактичному карантині 30 днів (службовий — 21 день).

Якщо в квартирі впала собака від чуми, не купуйте цуценя протягом кількох років без поради ветеринарного лікаря.

Для специфічної профілактики застосовують вакцинацію собак проти чуми живими або вбитими вакцинами. Вакцинацію проводять у ветеринарних установах.

Вірусне захворювання собак, що характеризується лихоманкою і ураженням органів травлення.

— Вірус із сімейства парвовірусов.

Основне джерело — хворі тварини, при безпосередньому контакті і через забруднені предмети догляду і корми. Собаки більш чутливі до 1 року.

Лихоманка, пригнічення, блювота, діарея з кров’ю. Кал рідкий від сіро-жовтого до кривавого кольору, з різким неприємним запахом. У цуценят нерідко блискавична форма. Через 1-2 дні цуценя може загинути. Діагноз встановлюється на підставі клініко-епізоотологічних даних.

Боротьба з зневоднюванням організму — внутрішньовенно: крапельницю, фізрозчин з глюкозою, серцевими (сульфокамфокаін — 2 мл) двічі на день по 100-150 мл. При блювоті — церукал. Содові клізми. Симптоматичне лікування.

Не допускати контакту цуценят з іншими собаками. Профілактична вакцинація.

Інфекційний гепатит собак

Вірусне захворювання собак та деяких інших м’ясоїдних, що характеризується лихоманкою, запалення слизових оболонок і ураженням печінки.

Захворювання викликає специфічний вірус із групи аденовірусів невеликих розмірів (55-96 нм). Він швидко гине при нагріванні до 60 C і вище, а також під впливом звичайних дезінфікуючих засобів, але може тривало зберігатися в виділеннях і тканинах хворих тварин (особливо при низьких температурах).

До інфекційного гепатиту сприйнятливі собаки, песці, лисиці, шакали, тхори.

Основне джерело збудника — хворі на гепатит тварини стадії захворювання, які виділяють вірус головним чином із слиною і сечею. Поширюється захворювання при прямому контакті і через забруднені предмети догляду, корм і т. п. Собаки більш чутливі у віці до одного року.

Інкубаційний період 3-10 днів, а захворювання протікає в основному гостро від 2 до 5-7 днів. У хворої собаки відзначаються пригнічений стан, млявість, відмова від корму, посилена спрага, блювота. Потім підвищується температура тіла, розвиваються кон’юнктивіт, риніт, пронос, буває желтушность слизових оболонок, сеча темно-бурого кольору. При натисканні на область печінки — хворобливість. Нерідко з’являються судоми і паралічі кінцівок. Тварини сильно худнуть і зазвичай гинуть. При більш тривалому перебігу захворювання часто виникають кератити, у самок — безпліддя або аборти з розсмоктуванням плодів. При поганий догляд та неправильному годуванні собак може бути загострення хвороби.

Вірусний гепатит собак встановлюють на підставі клінічних ознак, епізоотологічних та патологоанатомічних даних. При необхідності застосовують лабораторні методи дослідження (реакція дифузної преципітації в агарових гелі та ін) або ставлять біопробах (зараження цуценят в передню камеру ока).

Специфічних методів лікування немає. Внутрішньовенному введенні вітамін В12 по 200-500 мкг протягом 3-4 днів, а також дають з кормом фолієву кислоту 0,5-5,0 мг на голову. Для зменшення інтоксикації вводять внутрішньовенно розчин глюкози (40%-ний) по 10-30 мл 1-2 рази на день, а також гексаметилентетрамін (40%-ний) 3-5 мл, хлористий кальцій (10%-ний) 5-10 мл.

При порушенні роботи серця застосовують підшкірне введення камфорного олії по 1-2 мл 1-2 рази на день.

Годують хворих собак нежирними кормами: молочні супи або кашки з додаванням невеликої кількості свіжого м’яса.

Спільні заходи профілактики інфекційних хвороб. Вакцинація собак.

Гостро протікає вірусна хвороба багатьох видів тварин, яка характеризується тяжкими ураженнями центральної нервової системи. Майже завжди закінчується смертельно. Дуже небезпечна для людини.

Збудником сказу є нейротропні вірус середніх розмірів (100-150 нм). При багаторазовому послідовному проведенні (пасирування) через організм кроликів вірус сказу підсилює свою вірулентність для них, але стає менш небезпечним для собак, інших тварин і людини. Великий французький вчений Луї Пастер отримав таким шляхом рабіческій «вірус фікс», який з 1885 р. застосовується в якості вакцини проти сказу.

Вірус сказу швидко гине при температурі 60 C і вище при дії звичайних дезінфектантів (формалін, луги, хлорне вапно, креоліну), але в трупах тварин, особливо при низькій температурі, може зберігатися тижнями.

До сказу сприйнятливі всі теплокровні тварини, особливо м’ясоїдні. Вони є основними розповсюджувачами сказу. Значним джерелом розповсюджувача сказу завжди були собаки, однак в останні роки у зв’язку з широкою вакцинацією їх роль у поширенні захворювання зменшилася і в той же час зросло значення диких тварин, особливо лисиць.

Вірус сказу виділяється з організму головним чином із слиною.

Зараження відбувається при укусах (особливо небезпечні укуси в області голови!), Але можливо і при обслюніваніі собакою шкірних подряпин і інших травм.

Інкубаційний період від 2 тижнів до 2 місяців, але може бути і тривалішим.

Людина, який відчув нездужання або біль у якоїсь частини тіла (перші симптоми можливої хвороби), поспішає до лікаря зі скаргою на свій стан. Навіть короткі анамнестичні дані допомагають медичному працівникові поставити діагноз і призначити відповідне лікування.